Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

Котляревский Иван Петрович
«Энеида»

Главная страница / Котляревский Иван Петрович «Энеида»
над шиєю стоять».


Сівілла бачить, що не шутка,
Бо дуже сердиться Харон,
Еней же був собі плохутка,
Дала стариганю поклон:
«Та ну, на нас лиш придивися, —
Сказала, — дуже не гнівися,
Не сами ми прийшли сюди;
Хіба ж мене ти не пізнаєш,
Що так кричиш, на нас гукаєш,—
Оце невидані біди!


Ось глянься, що оце такеє!
Утихомирся, не бурчи;
Ось деревце, бач, золотеє,
Тепер же, коли хоч, мовчи».
Потім все дрібно розказала.
Кого до пекла проводжала,
До кого, як, про що, за чим…
Харон же зараз схаменувся,
Разів з чотири погребнувся
І з каючком причалив к ним.


Еней з Сівіллою своєю,
Не мішкавши, в човен ввійшли;
Кальною річкою сією
На той бік в пекло попливли;
Вода в розколини лилася,
Що аж Сівілла піднялася,
Еней боявсь, щоб не втонуть,
Но пан Харон наш потрудився,
На той бік так перехопився.
Що нільзя оком ізмигнуть.


Приставши, висадив
Назад  

стр.227

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.227

  Вперед