Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

Котляревский Иван Петрович
«Энеида»

Главная страница / Котляревский Иван Петрович «Энеида»
І простодушних не дурили.
Які ж дівок охочі бить,
Зубами з серця скреготали,
Що наймички їх не вважали
І не хотіли їм годить.


Еней уздрів свою Дідону,
Ошмалену, мов головня,
Якраз по нашому закону
Пред нею шапочку ізняв:
«Здорова! Глянь… де ти взялася?
І ти, сердешна, приплелася
Із Карфагена аж сюда?
Якого біса ти спеклася,
Хіба на світі нажилася?
Чорт мав тобі десь і стида.


Така смачная молодиця,
І глянь! Умерла залюбки…
Рум'яна, повна, білолиця,
Хто гляне, то лизне губки;
Тепер з тебе яка утіха?
Ніхто не гляне і для сміха,
Навік тепер пропала ти!
Я, далебі, в тім не виною,
Що так роз'їхався з тобою,
Мені приказано втекти.


Тепер же, коли хоч, злигаймось
І нумо жить так, як жили,
Тут закурім, заженихаймось,
Не розлучаймось ніколи;
Ходи, тебе я помилую,
Прижму до серця — поцілую…»
Йому ж Дідона наодріз
Сказала: «К чорту убирайся,
На
Назад  

стр.227

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.227

  Вперед