Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

Багряний Іван
«Гуляй-поле»

Главная страница / Багряний Іван «Гуляй-поле»
до риски йде, —


Аж поки не стане на грані отій,
Що стоїть Страшний Суд на ній,
Аж поки не крикне хтось в мряці страшній
Жаске й невблаганне — «СТІЙ!!!»


Схитнулись тумани, як фата–моргана.
Хтось уже кличе. Десь уже манить…
Вже вітер жалобу відбув, і встає,
І хмару несе, як знамено своє.


Вже вітер шумитиь і полин гуде…
…Хтось там понурний, мов тінь, іде, —
Ступає задумливий і мовчазний
В кереї своїй бойовій.


І кінь десь, засідланий, кований вже,
Пряде одним вухом і тоскно ірже,
І оком кривавим у ніч позира…
То не тінь — то страшна мара.


Встає від розритих могил і руїн,
Іде Гуляй–Поле — проходить один.
Іде мовчазний і блідий, мов туман, —
Грізний,
страшний отаман.


Іде отаман по руїнах, мов тінь.
Ступа на уламках усіх поколінь.
Над кратером чорним понуро стає.
Рукою затримує серце своє.
Торкає ногою три черепи він —
І чорний,
і жовтий,
і білий один:
…Прапрадід був,
Прадід…
І син…


Було Гуляй–Поле, було Гуляй–Поле! —
Як буряне море, кипіло й гуло.
Були в нього діти, гей, були соколи!
І не було сили такої ніколи,
Щоб скорило, щоб їх знесло.


Три черепи повні сирої землі…


Секунди біжать у їдучій імлі —
Стрілка іде до своєї мети…
Та ніщо не виповнює пустоти.


Марево блідне, хистке, як омана, —
Фата–моргана, фата–моргана.


Вітер шумить. І полин гуде.
І кінь ірже…
Та ніхто не йде!
Не чує ніхто і не бачить його,
Мов немає роду того!


Мов немає вже гордих,
лиш ниці й покірні, —
Нікчемні пророки, і брехуни,
Дрібненькі політики й говоруни,
І паралітики… — лише вони —
Продані, зраджені і невірні.


Меч не тримається в їхній руці,
І переляк на лиці.


О, де Ти, Мужній, Простий і Великий —
Благословенний на меч і бої!?!.
Вибухають воплем, вибухають криком, —
Ждуть Тебе сироти твої, й каліки,
Й невідомщені малята твої!


Удар громами. Смерчем прийди.
І поведи!
І поведи…


О, де Ти, Грізний, Страшний, Непоборний!?
Як Бог, Вогнеликий! Як земля, Чорний!
Меч Правосуддя! Кара Господня! —
Де ж Ти —
Меснику всенародний!?!


Безжалісний, і невблаганний,
І безрозсудний, і предковічний.
Із всіх жорстоких єдино правий!
Страшний,
Апокаліптичний!


Неповинная кров — клятьба Твоя.
Ти — єдиний з усіх Судія.


Тінь Твоя ходить. Вітер гуде…


Іде по кістках він.
Іде…
Іде!!!
(Стрілка доходить своєї межі). —
Ходою тяжкою іде, мов чужий,


Вдивляється мовчки до
Назад  

стр.3

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.3

  Вперед