Франко Iван Якович
«Зівяле листя»

Без тебе жить - безглуздий жарт,

І світ весь - порожнеча.

Як той Шлеміль, що стратив тінь,

Ходжу я, мов заклятий,

Весь світ не годен заповнить

Мені твоєї страти.

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко.

То не та сирота, що без мами блука,

Не голодний жебрак, моя зірко.

Се розпука моя, невтишима тоска,

Се любов моя плаче так гірко.

Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,

Коли будуть цвісти верболози.

І востаннє тобі, замість слів про любов,

Посилаю я муки і сльози.

Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,

Будь щаслива, весела, як завжди.

Що було - схороню аж у серце на дно…

Не шукай між людьми більше правди.

Сипле, сипле, сипле сніг.

З неба сірої безодні

Міріадами летять

Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,

Зимні, мов лихая доля,

Присипають все життя,

Всю красу лугів і поля.

Білий килим забуття,

Одубіння, отупіння

Все покрив, стискає все

До найглибшого коріння.

Сипле, сипле, сипле сніг,

Килим важче налягає…

Молодий огонь в душі

Меркне, слабне, погасає.

Третій жмуток (1896)