Франко Iван Якович
«Зівяле листя»

У душу тепла доливає

Простір.

Втім - цить!

Яке ж то тихеньке ридання

В повітрі, мов тужне зітхання,

Тремтить?

Чи се моє власнеє горе?

Чи серце стрепалося хоре?

Ах, ні! Се здалека десь тільки

Доноситься голос сопілки.

І ось

На голос той серце моє потяглось,

В тім раю без краю воно заридало

Без слів.

Тебе, моя зоре, воно спогадало,

І стиха до строю сопілки

Поплив із народним до спілки

Мій спів.

Зелений явір, зелений явір,

Ще зеленіша ива;

Ой між усіми дівчатоньками

Лиш одна мені мила.

Червона рожа, червона рожа

Над усі квіти гожа;

Не бачу рожі, не бачу рожі,

Лиш її личка гожі.

Золоті зорі в небеснім морі

Моргають серед ночі,

Та над всі зорі внизу і вгорі -

Її чорнії очі.

Голосні дзвони, срібнії тони,

Слух у них потопає,

Та її голос - пшеничний колос,

Аж за серце хапає.

Широке море, велике море,

Що й кінця не видати,

Та в моїм серці ще більше горе:

Я навік її втратив.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько - колюче терня?

Чом твої устонька - тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють