Франко Iван Якович
«Зівяле листя»

Три недолі важкі, невідступнії.

Що одна недоля - то серце м'яке,

То співацькеє серце вразливеє,

На красу, на добро податливе.

А що друга недоля - то хлопський рід,

То погорджений рід, замурований світ,

То затроєний хліб, безславний гріб.

А що третя недоля - то горда душа,

Що нікого не впустить до свого нутра,

Мов запертий огонь, сама в собі згора,

Матінко моя ріднесенька!

Не тужи ти за мною, не плач в самоті,

Не клени, як почуєш, що я зробив!

Не сумуй, що прийдеться самій доживать,

Що прийдеться самій у гріб лягать,

Що не буде кому очей затулить!

Не клени своє бідне, безсиле дитя!

Доки міг, то я тяг сю тачку життя,

Та тепер я зламався і збився з пуття!

Я не можу, не можу спинити того,

Що, мов чорная хмара, на мене йде,

Що, мов буря, здалека шумить-гуде!

Я не хочу на світі завадою буть,

Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть -

Радше темную ніч, аніж світло зустріть!

Пісне, моя ти підстрелена пташко,

Мусиш замовкнуть і ти.

Годі ридати і плакати тяжко,

Час нам зо сцени зійти.

Годі вглибляться у рану затрутую,

Годі благать о любов.

З кождою строфою, з кождою нутою

Капає з серденька кров.

З кождою строфою, з кождою нутою

Слабшає відгомін твій…

Пісне, напоєна горем-отрутою,

Час тобі вже на спокій.