Хайям Омар
«Рубаї»

Главная страница / Хайям Омар «Рубаї»

Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
Ще жодному із нас не підживляв надій:
Де знайде зігнуту під тягарем людину,
Іще один тягар він накидає їй.

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.

Як жалко, що мені, прихильнику вина,
Дістався цей калам* і келія тісна!
Ти висох молячись, а я в шинку промок.
Зате для мокрого й геєна не страшна!

* Очеретяне перо.

Коли єство моє ліпив Творець із глини,
Зарані відав він про всі мої провини.
Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче
В день суду ввергнути в палаючі глибини?

Настало свято. Злих думок воно
Немало зборе.
Підчаший ллє у піалу вино,
Ясне й прозоре.
Намордник посту, молитов оброть

стр.24

Вперед

Наши спонсоры:

стр.24

Вперед

© Мир поэзии 2009—2011

Размещенные на сайте произведения, публикуются их авторами и другими пользователями, на основе общедоступных электронных версиях книг, предназначенных для личного ознакомления.
Если вы заметили незаконно размещенный контент и являетесь его автором, просьба сообщить администрации проекта. В этом случае, подобное произведение, будет заблокировано.

Наши спонсоры:

Обратная связь
Размещение рекламы

Хайям Омар«Рубаї»

стр.24

стр.24

Хайям Омар
«Рубаї»