Хайям Омар
«Рубаї»

не думай!
Лий, лий вино, бо пропадає ніч!

Весь вік про гурій пишновидих снитиму,
Щодня вино — лози дарунок — питиму.
Хай Бог пошле тобі покуту, кажуть…
Хай шле, дарма, а я своє робитиму!

Вже сонце свій аркан метнуло ввись — і от
У келих Кай-Хосров укинув свій клейнод.
Пий, не міркуючи, бо всіх пора світання
Коханки голосом зове до насолод!

Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер;
I в п'яних менше в нас у голові химер:
Ми точим кров лози, а він людської прагне —
Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!

Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття…
Доволі, чашнику, недоброго пиття!
Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,
Як решта з келиха, цей залишок життя!

Душа моя болить, я думаю про друга,
А в друга милого на серці інша туга.
Навіщо ж гойнії тепер шукати

стр.24

Вперед

Наши спонсоры:

стр.24

Вперед

© Мир поэзии 2009—2011

Размещенные на сайте произведения, публикуются их авторами и другими пользователями, на основе общедоступных электронных версиях книг, предназначенных для личного ознакомления.
Если вы заметили незаконно размещенный контент и являетесь его автором, просьба сообщить администрации проекта. В этом случае, подобное произведение, будет заблокировано.

Наши спонсоры:

Обратная связь
Размещение рекламы

Хайям Омар«Рубаї»

стр.24

стр.24

Хайям Омар
«Рубаї»