КОСТЕНКО ЛІНА
«ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬКИХ»

то я тебе на плечах би поніс!

А ми ж не із неволі, ми — у смерть.

То ми й не хочем брать тебе з собою.

Розвиднюється. Тихо проминає

у паморозі маковичка церкви.

Далеко десь, у сірому ще небі, курликають

промерзлі журавлі.

І проминає давній літописець —

нахиленим при свічці силуетом — і пише, й пише

гусячим пером, і стиха надиктовує собі:

«Року 1638... о середопостю... потратили козаків старших,

що їх козаки видали, того то Павлюка, і Василя Томашика,

і Сахна Черняка, которий ся, їх ужаловавши, сам

поїхав з ними добровольно».

І свічка гасне па вітрах історії.

І пропливають вишки й терикони,

ковші і крани, труби і лебідки.

Ряхтить вогнями промислове місто.

Гніздо лелека мостить на стовпі.

Сучасна жінка, в скверику на лаві, похитує

коляску па ресорах, щось конспектує з книжки, мимоволі

півголосом повторює слова:

«ЛІТОПИС ЛЬВІВСЬКИЙ»... «НАУКОВА ДУМКА»...

САХНО ЧЕРНЯК... ПОЇХАВ ДОБРОВІЛЬНО...

І, вражено провівши віз очима:

ПОЇХАВ 3 НИМИ... ДОБРОВІЛЬНО... САМ!

І вже комп'ютер електронним голосом

повторює закладену програму: САХНО ЧЕРНЯК...

ПРОЕКЦІЯ В МИНУЛЕ... ПОЇХАВ 3 НИМИ...

ДОБРОВІЛЬНО САМ...

Перший програміст

(людина вже наступного століття,

при пульті регулюючи реле)

Не може бути. Чому ж в такому разі він залишився зовсім

невідомою постаттю в історії? Якась побіжна

згадка у «Львівському літописі» — і все. Виходячи