КОСТЕНКО ЛІНА
«ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬКИХ»

Король залюбувався. Каже: лицар.

Хоч ворог, хоч і хлоп, а таки лицар.

Такому шкода голову стинати,—

яка ж бо гарна й горда голова!

Нехай відчує королівську милість.

Нехай іде до короля служити.

А він — на Січ, та й знов зібрав голоту.

Гармату відібрав у реєстровців

та як ударив знов із Запоріжжя!..

Тепер вже не помилують.

Тікай.

Кажу тобі, тікай, поки не пізно.

Сахно Черняк

А вас оце отак і повезуть?!

Павлюк

Отак і повезуть. І привезуть. І стратять.

Цим шляхом я вже їхав раз. Тоді

мене везли з Іваном Судимою.

Іван усю дорогу жартував.

Ми їм тоді фортецю зруйнували,

вертаючи з турецького походу, —

отой Кодак, на скелі, неприступний,

камінний кліщ, що вп'явся в нашу землю,

а ми його шаблями узяли!

То він як пригадає тих драгунів,

котрі од нас урозтіч дременули,

та що як скаже! — двиготять кайдани

од реготу. На ешафоті кат

його боявся. Турки полотніли,

коли він тяжко піднімав брову.

Ти знаєш, що сказав він перед смертю?

Нічого, каже, і на тому світі

душа козацьким сміхом засміється,

а вороги хай думають, що грім!

Але одного разу й він заплакав...

Адже й тоді нас видали свої.

Томиленко

Ну, він як ти, він — гетьман самовільний.

А ті були, напевно, реєстровці.