КОСТЕНКО ЛІНА
«Збірка віршів»

твоя поетеса була Українкою!

В маєтку гетьмана Івана Сулими,

В сучасному селі, що зветься Сулимівка,

До кінських грив припадені грудьми,

Промчали хлопці – загула бруківка –

І тільки гриви…курява…і свист…

Лунких копит оддаленілий цокіт…

І ми…і степ…і жовтий падолист…

І цих дворів передвечірній клопіт…

І як за сонцем повертає сонях,

Так довго вслід чомусь дивились ми.

А що такого? Підлітки на конях…

В маєтку гетьмана… Івана Сулими…

Добрий ранок, моя одинокосте!

Холод холоду. Тиша тиш.

Циклопічною одноокістю

небо дивиться на Париж.

Моя муко, ти ходиш по грані!

Вчора був я король королів.

А сьогодні попіл згорання

осідає на жар кольорів.

Мертві барви.

О руки-митарі!

На мольбертах розп'ятий світ.

Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.

Кипариси горять в небозвід.

Небо глухо набрякло грозою.

Вигинаються пензлі-хорти.

Чорним струсом палеозою

переламано горам хребти.

Струменіє моє склепіння.

Я пастух. Я дерева пасу.

В кишенях дня, залатаних терпінням,

я кулаки до смерті донесу.

Самовитий - несамовитий -

не Сезанн - не Гоген - не Мане

але що ж я можу зробити,

як в мені багато мене?!

Він божевільний, кажуть.

Божевільний!

Що ж, може