КОСТЕНКО ЛІНА
«Збірка віршів»

високі в сонці ясени.

Дівчата ходять, мов княгині.

Цвітуть смарагдові .луги.

Русявокосі Берегині

позолотили береги.

Там переходять шлях уповні.

Під осінь в кожному селі

немов димки димлять жертовні -

копають люди картоплі.

Бори стоять, такі соснові!

Ведмедів бачать уві снах.

Вінки цибулі бурштинові

там висять просто на тинах.

Від магістралі за два метри,

уся закутана в що є,

сидить бабуся, як Деметра,

у відрах моркву продає.

Шофер гальмує мимоволі,

стоять колеса в шелюзі, -

несе хтось яблука в приполі,

несе хтось груші в картузі.

І знову мчиш, як метеор ти.

І довго світяться в душі

оті розкішні натюрморти

уздовж доріг на спориші...

Я лицар і поет, не схожий на ханигу.

Я не служу чужому королю.

У відблиску меча читаю древню книгу

і даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,

але я знаю, що таке любов,

і не хвалюся друзям у трактирі,

як я заліз до неї у альков!

А наш король, а ми його васали,

а чорт візьми, я теж його васал.

Усі йому вже оди написали,

лиш я йому ще оди не писав.

І хоч живу я з королем не в мирі,

бо не люблю присвячувати од,