КОСТЕНКО ЛІНА
«Збірка віршів»

З куточка сяяв срібний образок.

Його душили спогади і кашель,

і навіть той за вікнами бузок.

У мерехтінні маятників мідних,

коли гуділа басова струна,

над мурашинням циферок термітних

він був – як тінь старого чаклуна.

Він лікував годиннички куповані.

Час зупинявся, цокав і кульгав.

Вночі нам сходив маятник уповні,

а він тихенько гирку підтягав.

Старі дуби, спасибі вам за осінь,

За відлітання радості і птиць.

Ще, певно, я затуркана не зовсім,

Моя княгине! Ти ідеш вмирати,

Піднявши вгору стомлене лице.

Я плачу й можу сліз не витирати.

Старі дуби, спасибі вам за це.

Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!

Великий світ, холодні в нім вітри.

У нас ще й досі круппівське залізо

виорюють у полі трактори.

Ну, як там вальси – чи гримлять у Відні?

Як доктор Фауст – бореться зі злом?

У нас навіки хлопці наші рідні

живуть собі у рамочці за склом.

Я не скажу ні слова тобі злого.

Твій, може, теж загинув на війні.

За що він бився, Магдо, проти кого?!

Він не кричить "Хайль Гітлер!" на стіні?