КОСТЕНКО ЛІНА
«Збірка віршів»

Десь вибух.

Десь вулкан.

Руйновище.

Заглада.

Хтось цілиться.

Хтось впав.

Хтось просить:

«Не стріляй!»

Не знає вже казок Шехерезада.

Над Рейном не співає Лореляй.

Летить комета.

Бавиться дитя.

Цвітуть обличчя, острахом не стерті.

Благословенна кожна мить життя

на цих всесвітніх косовицях смерті!

Сходить сонце, ясний обагрянок

Заглядає у вічі мені:

А чи добрий у мене ранок,

Чи не плакала я вві сні?

Ранок – добрий.

А ночі, ночі!

Снишся ти і чужі краї…

Плакали сині очі.

Плакали сірі очі.

Плакала чорні очі.

І всі – мої.

Благословляю ті сліди,

благословляю ті дороги,

що привели мене сюди –

в мистецтва зоряні чертоги!

Тут сьоме небо,

верх бажань,

мета духовної жадоби,

причина слізних уповань –

сам бог і всі близькі особи.

Пророки, ангели, святі,

секретарки і херувими.

Благословенна мить в житті,

коли сідаєш поруч з ними.

Блаженна мить, священна мить!

Але хай бог мене простить,

що я штовхався якомога,

щоб сісти ближче біля бога.