КОСТЕНКО ЛІНА
«Збірка віршів»

я друзям не підморгую в трактирі –

мовляв, який король наш ідіот!

Мене куплять і спродувать не раджу,

моя душа не ходить на базар.

А не клянусь, тому що я не зраджу,

і вже не раз це в битвах доказав.

І хоч на світі сторони чотири,

я тут живу, бо я цей край люблю.

І не боюсь донощика в трактирі,

бо все кажу у вічі королю!

Вона була красуня з Катеринівки.

Було у неї п'ятеро вже вас.

Купляла вам гостинчика за гривеник,

топила піч і поралась гаразд.

Ходила в церкву, звісно, як годиться.

Гладущики сушила на тину.

Така була хороша молодиця

І мала мрію гарну і чудну.

У ті часи, страшні, аж волохаті,

коли в степах там хто не воював, -

от їй хотілось, щоб у неї в хаті

на стелі небо хтось намалював.

Вона не чула зроду про Растреллі.

Вона ходила в степ на буряки.

А от якби не сволок, а на стелі -

щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш -

хочеться літати.

Вночі заснеш у мужа на плечі.

Де б маляра такого напитати?

Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,

приходив небо малювать шуряк.

Вона сказала:

- Перестань, бо вижену.

- У тебе, - каже, - небо, як сіряк.

Якийсь