Антонович Богдан-Iгор
«Сборник поэзии»

і навіть не чеснот букет,

що світлість їх не раз оманна,

не винограду темний сік

у колі дружньому за чаєм,

не муз єлей, що на ввесь вік

тавром людину назначає,

не вигаданий в хитрий лад,

щоб мірять душі, вчений лікоть,

не домохвальців млявий чад,

нещирих хвальб слизька музика,

не захист мрій – блаженний дім,

але молімся зорям дальнім,

щоб нам дали на світі цім

життя величне і страдальне.

Міх хмар із зорями, мов з житом,

бере на плечі ніч і йде.

У круглім місяця кориті

замісить тісто золоте.

Дівки п’яні, мов грім, проходять,

реве із зодіака Бик.

Земля запліднена, і води

у куряві масних музик.

Ніч сідає на рогах вулиць

і тулить сірі кудли в цемент стін

а часу гін

плутаючись в сітях дротів

по цинках блях

з даху на дах

з цвяху на цвях

котиться

і коле свої груди о колючки громозводів

котиться і коле

час-перекотиполе

місяць розп’ятий на антенах і рудий лоб

обмотав шматками міді

а зимні долоні вітру

що пахне глиною підміських піль

холодять парені виски й біль

мучениці там біль ліхтарні

тінь