Антонович Богдан-Iгор
«Сборник поэзии»

Коли за щастя вів із ним ти спір.

Та не сумуй; ти весну мав. Тям те:

Не раз майстерством є та щастям теж

Знання самоошуки пити спирт.

Стовпи із попелу угору!

Міста в дротах – під вітром ліри.

Це тут, де мурів скупість взором,

без сяйва навіть сонце сіре.

Тут люди, мури і бацилі

тим самим піддані законам

і тулуби печей похилі,

де розцвітають іскор грона.

Хто падає, за ним не тужать,

бо срібло сліз не для розтрати,

скупі на скарб навбач байдужий.

Хвалю життя шорстке й сукате!

Задзвеніли сади,

задзвеніли піснями.

Я такий молодий,

повний юними днями.

Одяглися сади

в черешневеє плаття.

Рвучий струмінь води,

наче юне завзяття.

Засміялись уста,

засміялися очі.

Грає радість пуста

в весняні, теплі ночі.

Вже зелені сади,

вже весни кантилена.

Ще мій сміх молодий,

і душа ще зелена.

Зашуміли сади,

плине легіт привітний.

Я такий молодий,

а одначе самітний.

Страшне вино ночей доспілих

по вінця в черепі