Антонович Богдан-Iгор
«Сборник поэзии»

ТЮЛЬПАНИ

Червоне золото тюльпанів

на сірім сонці – танці з лика

і механічний сад мелодій,

де в чорних дисках спить музика.

Металу в’язень – людський голос

засуджений в кружок порожній,

і світу в’язень – людське серце

цього збагнути неспроможне.

Крізь сірий шовк – безбарв’я сіре

червоне золото тюльпанів.

Цвісти, горіти й проминати,

лишати все, йдучи в незнане!

Тюльпани два, мов ти зо мною,

на двох краях життя пустелі

даремне кличуть, лиш водою

йдуть світла золоті тунелі.

Червоне полум’я двох квітів

крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.

Так родяться мистецтво й міти

із туги за далеким, вищим…

За кращим, більшим, за незнаним,

що підняло б над світу низом.

Два райські птахи – два тюльпани -

карає ніч за мрії безум.

Червоне полум’я двох квітів

просвітлює сіряву сутінь,

червоне полум’я тюльпанів -

цвісти, горіти, проминути.

Боюсь згасити світло лампи,

бо може стати ще страшніш,

і ніч, розкладена на ямби,

у серце вбилась, наче ніж.

Ніяк заснути! Кличуть півні,

годинник б’є, і місяць лине.

Мій сон, мій голос неспокійний

в моїй трагічній Батьківщині.