Антонович Богдан-Iгор
«Сборник поэзии»

А над нами небо плине,

А над нами бетон лине,

А між небом і бетоном

Одним стоном, одним стоном

Місто, місто розікрите, розколисте та розмите.

Ми на мурів лук нап’яті,

Ми плакати, плакати, плакати.

Від рож червоні,

Від мурів зелені,

Від фйолків фйолетів,

Від неба блакитів

Ми вкрали.

Набрали,

Нассали

Ми яскраві красок плати,

Ми плакати, плакати, плакати.

Водограєм,

Буйним граєм,

Злотом, сріблом осліпляєм,

Мозайкою осяваєм,

Ми в вуличний чар закляті,

Ми плакати, плакати, плакати.

Ми все знаєм,

Що? де? є?

Ми всілякі вісті маєм:

Хто? вже? ще?

Ми про все повідомляєм,

Величаєм,

Поганьбляєм.

Ми вістуни все закляті,

Ми плакати, плакати, плакати.

Ми мусимо все кричати,

Душу свою сповідати,

Тайни свої виявляти,

До ух лестиво шептати,

До ух рипливо гримати,

Без упину,

Без спочину,

До загину

Ми не можемо спочати,

Ми плакати, плакати, плакати.

Людей зводим,

В блуд їх вводим,

Ляском маним,

Ляском п’яним.

Жонглери, маклери, манажери

Все відкриті,

Все одверті,

Не закриті,

Покраяні,

мальовані,

Проститутки, юди, свати,

Ми плакати, плакати, плакати.

Фіялки й телефонна трубка

заворожливим сяйвом