Мир поэзии Поиск книг    О проекте    Обратная связь    Размещение рекламы

Антонович Богдан-Iгор
«Сборник поэзии»

Главная страница / Антонович Богдан-Iгор «Сборник поэзии»

їдуть серцем сріблястими саньми.


Дуднить, гуде земля,


лящать і свищуть батоги.


О кругойдучий шлях,


клятьба моєї снаги.


Зайві, зайві остроги.


Трійка диких бігунів


гуляє й гризе остроги,


бере під ноги місяця пів.


Курява срібним клубом


топтаний сніг несе.


З рушниці гримнули їм в зуби,


хай щезнуть, пропадуть на все.


А може, ні… Думки несталі.


Нехай стрілою грудь пробита,


нехай торощать далі


мене їх золоті копита.






СУРМИ ОСТАННЬОГО ДНЯ





Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,


географи малюють зорі крейдою на неба мапі,


в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,


і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.


Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,


купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.


Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни,


коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.


Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони


в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,


примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.


– О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?




1 травня 1936






СУТІНЬ





Долоні сну в весінніх сінях


лягли на струн прощальнім шумі.


В твоїх очах блакитна сутінь.


Назад  

стр.42

  Вперед
Наши спонсоры:
Назад  

стр.42

  Вперед