Франко Iван Якович
«"З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)»

Тихесенько прокрадемось за ним.

А знаєш, що бабуся говорила?

У нього є донька така хороша,

Що просто страх. Вона-то відчиняє

Щовечір браму батькові й щорана.

А вже дітей вона так дуже любить,

Що просто страх. А сонце не пускає

Дітей до неї, щоб із ними разом

У світ не втікла. Але ми тихенько

Прокрадемось, та й шусть! і вхопимось

Її за руки, то вже сонце нам

Ніщо не зробить. Тільки ти не бійсь

І плакати не смій! Таж то так близько,

І на дорогу маємо досить,

А та нам панна надає багато

Всього, о що лиш будемо просити.

Ану, о що би ти просив?

Поглянув

На неї хлопець, палець впхав до уст

Та й каже: - Мозе б, ліпсого коня?

- Ха-ха-ха-ха! - дівча зареготалось.

- Ну, сцо з, то, мозе, капелюх новий?

- Проси, що хочеш,а я знаю, знаю,

Що я просити буду!

- Сцо таке?

- Ага не скажу!

- Ну, скази, а то

Заплацу!

- Овва, плач, то я сама

Піду і не візьму тебе з собою.

- Ну, а цому з не сказес?

- Знаєш, ти

Дурний! Мені бабуся говорили,

Що в неї яблучка є золоті.

Кому вона те яблучко дарує,

То той весь вік щасливий, і здоров,

І гарний - гарний буде всім на диво.

Але ті яблучка лиш для дівчат.

- Я хоцу яблуцка! - Заплакав хлопець.

- Не плач, дурний, лиш