Франко Iван Якович
«"З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)»

"Синку, синку, що тобі?"

Зсинів, наче боз, Іван,

Зціпив зуби, одубів,

З ручки випав галаган -

Впав на землю і зомлів.

А за тиждень в неділю,

Плаче мати - пропало!

Пройшла коса по зіллю,

Бідне зілля зів'яло.

В труні тихо спить Іван,

Не бажає більше нич:

В ручці має галаган -

Той, що дав йому панич.

1881

1 Мідяна монета, що стоїть 4 кр[ейцери] вал[юти] австр[ійської].

Ся нитка зелена, що, мов тота гадина,

Отсе здовж загону снує, -

Се Terminus1 наш, се межа, перекладина,

Знак, поки "моє" і "твоє".

По сей бік чотири загони Трохимові,

По той бік Михайлові три:

Жий кождий на своїм, уплачуй дачки нові,

Чужого ж і п'ядь не бери!

І що кому в тім, що Михайло й Трохим

На своїх загонах криваво бідують,

Хоч рук собі й ніг від роботи не чують,

Прийде передновок2 - занестись нічим?

І що кому в тім, що худібчина їх

"Чомусь" не держиться, чахліє, марніє,

Що поле їх рік в рік гіршіє, пустіє,

Хоч орють і полють не гірше від всіх?

І що кому в тім, що вже руки у них

В розпуці безпомічній вниз опускаються?