Франко Iван Якович
«"З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)»

Ту ж понад ним крильцями стріпотала

І тихо в нього на колінах сіла.

Старий погладить хтів її руков -

Та й обімлів: ті крильця сніжно-білі

Оббризкала червона людська кров.

І зойкнув дід: "Прокляті, зсатанілі

Часи, коли з осель людських в сей ліс

На крилах голуб людську кров приніс!"1

13 сент[ября] 1889

1Мотив із Ленау.

Багно гнилеє між країв Європи,

Покрите цвіллю, зеленню густою!

Розсаднице недумства і застою,

О А[встріє]! Де ти поставиш стопи,

Повзе облуда, здирство, плач народу,

Цвіте бездушність, наче плісень з муру.

Ти тиснеш і кричиш: "Даю свободу!"

Дреш шкуру й мовиш: "Двигаю культуру!"

Ти не січеш, не б'єш, в Сибір не шлеш,

Лиш, мов упир, із серця соки ссеш,

Багно твоє лиш серце й душу дусить.

Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі,

Свобідний дух або тікати мусить,

Або живцем вмирає в твоїм гробі.

4 окт[ября] 1889

Тюрмо народів, обручем сталеним

Ти обціпила їх живі сустави

Й держиш - не для пожитку, не для слави,

А лиш для жиру клевретам мерзенним.

Отак пастух попута коні в полі

Через ногу; здаєсь, три ноги вільні,

А йти вони, ні бігти не зусильні -

То ржуть, гризуться спільники неволі.

Отак і ти попутала