Франко Iван Якович
«"З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)»

І, як вихор збентежує воду,

Така тебе вони внурять в багні.

І рука твоя кривдов сплюгавиться,

Переміниться в злобу любов -

Ось чого моє серце кривавиться,

Як подумать, що буде з тобов.

І дарма, що такий ти приємний,

Що друзяка ти з діла і з мови,

Що ти людяний, тихий і чемний,

Що бажаєш і стоїш любови!

Людська кривда, котров ти годований,

На добро не виходить нікому!

Так огонь, у солому захований,

Спалить двір весь, не лиш ту солому.

15 марта 1883

Будь здорова, моя мила,

Я не твій!

Розлучила

Нас могуча сила.

Де поставить кого доля,

Там і стій!

Моя ж доля -

Вітер серед поля.

Стогне, віє, рве і свище

В грі страшній…

Ближче, ближче

Наше боєвище…

Важко, душно, пітьма груба,

Лютий бій…

Ось-ось, люба,

Жде мя, може, згуба.

А як гинуть, то самому!

Голос твій

З бою-грому

Звав би мя додому.

Тож не плач! Очиць, мов зорі,

Пожалій!

Згасне вскорі

Блиск їх у сліз морі.

Розійшлись, мабуть, по волі

Судьбиній

Наші долі,

Мов дороги в полі.

14-18 дек[абря] 1883