Франко Iван Якович
«"З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)»

О глянь на мене з свої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

О бозі, духах мож ся сумнівати

І небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя - не казка, ні!

І час прийде, коли весь світ покине

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно - тут, на полотні.

1881

Знов час прийде, коли з погорди пилу

Ти отрясешся й ясною звіздою

Засяєш людям, і підуть з тобою,

Серця твою почують давню силу.

Знов час прийде, до найтяжчого бою,

Остатнього, за правду й волю милу

Ти поведеш народи і прогнилу

Стару будову розвалиш собою.

І над обновленим, щасливим світом,

Над збратаними, чистими людьми

Ти зацвітеш новим, пречудним цвітом.

Прийде той час! Істотою цілою

Ми чуєм хід його поза собою,

Та доживем його - не ми… не ми!

1880

Колись в сонетах Данте і Петрарка,

Шекспір і Спенсер красоту співали,

В форму майстерну, мов різьблена чарка,

Свою любов, мов шум-вино, вливали.

Ту чарку німці в меч перекували,

Коли знялась патріотична сварка;

"Панцирний" їх сонет1, як капрал, гарка,

Лиш краску крові любить і блиск стали.

Нам,