Франко Iван Якович
«"З ВЕРШИН І НИЗИН" (1887)»

Гнеть стануть, свідомі одної мети,

Живі, грізні, огромнії сонети…

1880

"Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лицарський,

Немов боїшся насміху і сварки?

Чого важкий свій молот каменярський

Міняєш на тонкий різець Петрарки?

Замість валити панський гніт і царський,

Ти скрився в поетичні закамарки!

Гіркий, та нешкідний удар писарський,

Мов палинівки чарка у шинкарки".

"Ні, я не кинув каменярський молот,

Усе він в моїй, хоч слабій, долоні.

Його не вирве насміх, ані колот.

І як невпинно він о камінь дзвонитть,

Каміння грюк в душі мені лунає,

З душі ж луна та співом виринає".

1881

Орел могучий на вершку сніжному

Сидів і оком вдовж і вшир гонив,

Втім, схопився і по снігу мілкому

Крилом ударив і в лазур поплив.

Та груду снігу він крилом відбив,

І вниз вона по склоні кам'яному

Котитись стала - час малий проплив,

І вниз ревла лавина дужче грому.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз.

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

1873