КОСТЕНКО ЛІНА
«СКІФСЬКА ОДІССЕЯ»

Вівтар жертовний богові Аресу

такий там скіфи возвели, що ну!

Бо ж бог Папай був мирний бог на світі.

Вогонь домашній берегла Табіті.

Також красуня їхня, Аргімпаса,

на вечорницях била в тулумбаса.

Пастуший бог полохав перепілку,

з очеретини вирізав сопілку.

А бог Арес був богом над богами,

бо світ кишів навколо ворогами.

Тож навезуть возів стонадцять хмизу,

ввіткнуть меча та як підпалять знизу! —

аж гуготить багаття до небес.

Непереможний скіфський бог Арес! —

що в тім вогні присутній був як знак —

короткий меч, священний акинак.

Колись до них жили тут кіммерійці,

ті, що про них писав іще Гомер,

а щонайперш згадали ассірійці

в клинописах ще хтозна-яких ер.

Це був народ такої сили й гарту,

що їх ніхто подужати не міг.

Трясли Ефес, ходили на Урарту,

від них погиб і цар лідійський — Гіг.

Але і їх довів чи не до стресу

вогонь жертовний богові Аресу.

От кіммерійці здумали прощатись,

наслухані про скіфську силу й лють.

Одні вважали: — Треба захищатись! —

А другі: — Ні, вони нас переб’ють.

Одні казали, що не ступить ворог,

що треба землю захищать свою.

А другі: — Ет, ну що земний цей порох?

Ми знайдем інший в