КОСТЕНКО ЛІНА
«СКІФСЬКА ОДІССЕЯ»

з обличчям сонця восково-блідим.

Пливуть вони між тими берегами.

А скрізь луги безмежні за лугами.

Піщаний берег в решеті стрижів.

І добрі люди гарних типажів.

У кожен яр шугнуло по Сибіллі.

Вже де-не-де й димок із димаря.

Пасуться в лузі коні, та все білі,

як у фракійського царя.

На злуці рік святилище богині.

Такі сади, що важко проминать.

Гойдаються на вербах Берегині,

протослов’янські родички наяд.

Казковий край, небачені терени!

А прийде вечір, тільки бережись.

Дівчата тут співають, як сирени, —

хоч до корми ремінням прив’яжись!

Ще й, звісна річ, розказую не все я.

На це потрібно віщої струни.

Далекий світ, купецька одіссея,

хмільне старе вино старовини!

Он Одіссей вертався десять год,

та й то зазнав ого яких пригод.

А цей гречин вертається віки,

та ще ж ізвідки — прямо з дна ріки! —

в двадцятий вік причалює од Скіфів! —

а от про нього ні чуток, ні міфів.

І все тому, що наша ера

чомусь і досі не дає Гомера.

От грек пливе. Сидить у човні босий.

Червоне сонце сходить з-за гори.

Там цілий ліс набокуватих сосен, —

мабуть, такі там віяли вітри.

А серед сосен капище прадавнє.

Внизу корчі сумні та