КОСТЕНКО ЛІНА
«СКІФСЬКА ОДІССЕЯ»

Якщо вони були кочівниками, —

навіщо ж їм потрібен був той плуг?

Хто каже — скіфи, хто їх зве — сколоти.

Хто каже що, залежно від мети.

А наше діло — все це прополоти,

аби хоч крихту істини знайти.

Спитати мудрих, зазирнути в Лету,

хто, що й коли казав про цей народ —

Плутарх, Страбон і Гекатей з Мілету,

але найбільше, звісно, Геродот.

Побувши скрізь — од Фів до Чортомлика

і написавши кільканадцять книг,

він так сказав, що Скіфія — велика,

але не всі там скіфи серед них.

Були номади — скіфи кочові.

Товар свій пасли десь там аж до Криму,

програвши на співучій тятиві

історію, тепер вже недозриму.

Жили як степ, обличчям до небес.

Узимку мерзли, кутались в бушлати.

А по Дніпру, де нині Дніпрогес,

жили вже царські скіфи — паралати.

Сам цар, і члени царської родини,

і скіфи царські — ті жили у Геррах.

Суміжно десь, в лісах, жили будини,

бобрів ловили в лісових озерах.

В сусідство їм вклинилися гелони,

що мали місто на дубових брамах,

сади, городи, стріхи із соломи

і дерев’яні статуї у храмах.

На північ — неври, де тепер Полісся.

Тоді вважав їх дехто чаклунами.