КОСТЕНКО ЛІНА
«СКІФСЬКА ОДІССЕЯ»

ще молодий, а вже був поліглот:

— Моє ім’я нічого вам не скаже.

Я мандрівник. І звуся Геродот.

Такі пригоди з греком тим бували

від птаства, від людей і від вовків.

Чей тільки з торфу ще не добували,

добудуть через двадцять п’ять віків.

От бідний грек! І треба ж було греку

так наражать себе на небезпеку.

Сидів би грек у хаті й коло хати,

поміг би жінці діток колихати.

Вставав би грек удосвіта в тумані,

ловив бичків у Бузькому лимані.

А він пливе. Йому іще далеко.

Пливуть віки, а він пливе й собі.

Пливе й пливе. — А ти ким був, лелеко? —

питає грек лелеку на вербі.

Бо древній грек хоч віку й молодого,

а знав, що світ складається із див,

що кожен є собою ненадовго, —

все хтось когось на щось перетворив.

Богиня Еос, скориставши владу, —

свого старого мужа на цикаду.

Сам Зевс — кохану, німфу чорноброву,

перетворив, пробачте, на корову.

А та трава, що в пальцях розім’яти,

то буде пахощ дивний і терпкий,

то це ж Аїд перетворив у м’яту

свою кохану Менту. Отакий.

І кожен камінь був колись створінням.

І все живе і дихає. А он —

задушена покрученим корінням,

кричить верба, як жрець Лаокоон.