КОСТЕНКО ЛІНА
«СКІФСЬКА ОДІССЕЯ»

Природа вся була жива для грека,

він чув її, як землю чув Антей.

У наших предків був тотем — лелека.

Чи не тому і носить він дітей?

Якби лелека голосом озвався,

то грек, мабуть, не дуже б здивувався.

А у Дніпрі що риба, то білуга.

Зварити юшку манять острівки.

Велике Сонце над Великим Лугом.

Великий Сон Великої Ріки.

Пустельний простір, як душа без міфа.

Сопілку Пана уловляє слух.

Жона якогось царственого скіфа

зеленим шовком виткала цей луг…

Можливо, грека трохи дивували

суворих скіфів грізні ритуали.

Він, може, часом щось і не второпав,

а часом грек, бувало, й торопів.

У нього ж все — акрополь і некрополь,

а тут степи, — що неба, що степів!

Наприклад, їхній звичай похоронний.

Що б тут робив міфологічний дід?

Тут, може, треба декілька Харонів —

царя транспортувати на той світ.

Бо їде цар з рабами і скарбами,

царя везуть вози і шарабани.

Жертовна кров стікає з вівтаря,

ревуть бики, мекекають овечки.

І мертві слуги мертвого царя

тримають мертвих коней за вуздечки.

Страшне у скіфів дійство похоронне!

Ольвійський грек, бувало, похолоне.

Спочатку возять мертвого царя,

щоб сорок днів усі за ним ридали.

Рабиня, як зацьковане звіря,

тремтить,