КОСТЕНКО ЛІНА
«СКІФСЬКА ОДІССЕЯ»

І хоч була любов його взірцева,

а скрізь за ним ганявся Гіменей.

Тим часом Кирка, і вона ж Цірцея,

кількох перетворила на свиней.

То добре, що в гекзаметрах синхронно

живі і мертві води жебонять.

Чаклунки чаклували. Лестригони

хотіли поковтать, як жабенят.

Йому ж було і встежити незмога,

що часом витворяли там вони.

Биків священних Геліоса-бога,

наприклад, з’їли, наче дикуни.

А як сирен почули, бідолахи,

то що робилось, пропадай життя!

Але найгірше, звісно, лотофаги —

ті, що дали їм лотос забуття.

Тут головне, що вчасно дременули,

а то б забули геть усе минуле.

Оцей би грек, якби ужив ті спеції,

втонув би гірше, як в ріку Супій.

Сказав би: — Що? А хай їй грець, тій Греції! —

Та так би вже і цмулив той напій.

А він пливе, спокуси проминає.

Щодень міняє обрій далина.

А він пливе та жінку споминає,

що килим тче у Ольвії одна.

Хоч він, гречин, бувало, де не їде, —

йому моргають різні Данаїди.

Але ж бо й гарні скіфські антилопи!

Та й він, як вип’є, — чим не Діоніс?

Однак любов своєї Пенелопи,

як Одіссей, він з гідністю проніс.

А вже дуби стоять кількасотрічні.

А вже і скелі — серце завмира.