КОСТЕНКО ЛІНА
«СКІФСЬКА ОДІССЕЯ»

Накрила греків піна бурунів.

І, пошпурлявши волею стихій,

кудись прибило к матері лихій.

Лиш завдяки прихильності Паллади,

бо був би греку тут кінець балади.

Тож бідні греки, мокрі як хлющі,

втягли човни на берег у кущі.

А де ж самим знайти тут укриття?

Громи над головою гуркотять.

І скелі ще архейської доби

стоять, немов камінні кадуби.

А злива ллє. Аж онде і печера є.

Перун об скелю чиркає вогнем.

А може, ними там і повечеряє

якийсь страшний тутешній Поліфем?

Угору греки дерлися по кручі.

З-під ніг котились камені грукучі.

В печеру темну вскочили, як в жлукто.

Хопили стін, як тонучий корми.

В печері щось завило, залулукало,

черкнуло греків кігтями й крильми!

Перун кресав об скелі блискавиці.

Тремтіло все — дерева, греки, птиці.

І ось тоді, проламуючі хащі,

три голови звернувши врізнобіч,

Змій пролетів. Вогнем дихнув із пащі.

Бо Змій літає в горобину ніч.

Так ця поява греків настрахала!

Чекали ранку, розпач огортав.

Громи гриміли. Злива не вщухала.

І у печері пугач реготав.

Грек перший вранці визирнув. Світало.

Від страху серце дуже калатало.

Уже було спокійно все довкола.

Із гнізд пташиних чувся