КОСТЕНКО ЛІНА
«СКІФСЬКА ОДІССЕЯ»

Насиплють горб такої височизни,

що аж не тенькне бронзовий казан

од грандіозних відголосків тризни…

Таке у скіфів похоронне дійство.

На чому згодом виникне злодійство.

Якісь дядьки, кошлаті, з клумаками,

в гробницях будуть чиркать сірниками.

Повзти на пузі в чорній темноті,

з кісток зривати бляшки золоті.

От цар лежить з рабинею якою,

лежить-лежить, урвавсь йому терпець, —

хап за плече кістлявою рукою,

так тут тому грабіжнику й капець!

Аж потім вже подвижники і вчені

взялись вивчать кургани височенні.

От розкопають ями та кар’єри

та й доберуться в царські інтер’єри.

Та так ішли все далі, й далі, й далі.

Було всього — з щитом і на щиті.

Через сліпучу призму пекторалі

тепер для нас всі скіфи золоті.

Бо як вони свій епос не створили,

чи нам його не трапилось гортать, —

то що ж лишилось? Піднімати брили.

Історію по золоту читать.

Нема письмен — є дивне сяйво казки.

Лук золотий натягує стрілець.

Летить грифон. І золоті підпаски

підвечір доять золотих овець.

Землі піднявши вже котору тонну,

у глибині, де шум не доліта,

читаємо, як скіфу золотому

дає скрижаль богиня золота.

І кожна бляшка, панцир, окуття