КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

що буде з нами, о, що буде з нами…

Статуї у глибині саду

(повторюють цей зойк печальною луною,

у небо звівши руки кам’яні)

…Що, буде з нами, о, що буде з нами!..

Флорентієць

А весь мій труд? А всі мої скульптури?

Як ти потрапив у містечко Тур?

Старий

Мистецтву не страшний ні час, ані тортури.

Не час йому страшний… Немає тих скульптур.

Флорентієць

Ти їх продав? О непрощенна скнарість!

Чи, може, я нездарно їх створив?

Невже мені судилося на старість,

щоб я отак з собою говорив?!

Ні, ти не я! Такого буть не може,

щоб це був я через десятки літ.

Твоє обличчя на моє не схоже.

Ти хтось чужий. Ти просто якийсь дід.

Сидиш собі на монастирській лаві.

Дрімаєш, стогнеш, як усі старі.

А я — я скульптор в почестях і славі!

Я жив при королівському дворі.

Я мав палац з колонами й фронтоном.

Давав бенкети на півста персон.

Мій дім в Парижі славився бонтоном,

і кілька грацій стерегли мій сон.

Я гроші кидав жменями у кошик,

що для старців там висів на скабі.

Старий