КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

самих лиш пап вже кілька на віку.

Не встиг зробити Юлію гробницю,

вже папа Лев підняв свою десницю.

А там Климент,— i спробуй всім потрафить.

То Медичі, то Борджіа й Караффи.

В його душі республіка болить.

Він чує скрізь холодний подих пустки.

Де в бронзі треба деспота одлить,

там генії зникають, як етруски.

Біда служить володарям земним,

їм не потрібні сни його пророчі.

Усе життя крізь дні його і ночі

гробниця папи гналася за ним!

Старий

От бач, от бач, а я од цього втік,

бо я не міг душею покривити.

Мене прийняв і прихистив мій вік

король Франціск, мій друг і покровитель.

І, переживши дома хтозна й що,

утікши з дому до чужого краго,

я в ньому покровителя знайшов,

в житті якому рівного не знаю!

Од нього я, зболілий від образ,

почув надійне слово оборони,

що мій талант заблисне, як алмаз

його до муз прихильної корони.

Флорентієць

Але ж ти не помітити не міг,

як полум’я відсвічує в алмазі!

Старий

Ти розумієш, він палив своїх,

а я у нього підлягав повазі.

О, як мене він приязно зустрів!

Мисливець, красень,