КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

Він поважав художників, майстрів,

у нього при дворі було їх цілі грона.

Були поети й музиканти там,

цвіли гірлянди преціозних дам.

Усіх країв зацьковані вигнанці

могли зустрітись в танці і в альтанці.

Була це просто золота пора

для музики, для пензля і пера.

Це після наших вічних колотнеч,

де завжди попіл змішаний з землею

ще з тих часів, як древньоримський меч

підсік етруську царствену лілею!

Флорентієць

Але у тій жасминовій альтані

хіба не пахло димом на світанні?

Чи там у вас вважалось за чесноти —

дивитись, як палають гугеноти?

Хіба і досі в пам’яті не стогне ще

оте жахливе протестантське вогнище

в той день, коли ти в’їхав у Париж?

Старий

Пече лиш те, в якому сам гориш.

Я пекло мав своє на батьківщині.

Велика річ — прихильність короля!

Я тут забув підозри безпричинні,

піднявся до почесного щабля.

Це був король великої душі.

Він на мистецтво іклами не клацав.

Не те, що наші скнари й торгаші,—

він дав мені утримання й палаццо.

При ньому я, не знаючи турбот…

Флорентієць

Прожив спокійно дев’ятнадцять год.

І що ж створив ти, мавши той дворець,

Джованфранческо Рустичі, митець?