КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

Другий монах

Ти ж подивися, тут нема могили.

Чому ж вона навколішках стоїть?

Перший монах

А уяви, яка ж була натура!

Другий монах

Але ж, даруй, ми люди не старі.

Хіба можливо, щоб така скульптура

стояла тут у нас в монастирі?

Перший монах

Вона скорбить. Вона така побожна!

Вона цнотлива з голови до ніг.

Другий монах

Вона прекрасна, і тому не можна.

Франціск Ассізький безвісти б забіг!

Перший монах

Дай надивитись. Припини дебати.

її не можна бачити без сліз.

Другий монах

Ти б не хотів, щоб хто-небудь абату,

що ми її тут бачили, доніс?

(Монахи, ошелешені, виходять)

Пливе туман. З-за старовинних мурів ледь прозирає золотаве сонце.

І з легкістю ковзнувши, наче змій, із бузини виходить безшелесно брат Домінік.

Скрадаючись, проходить мимо статуй,— вони від нього скрушно відвернулись.

Брат Домінік

(склав руки шанобливо)

А головне, що встиг я на молебень.

Лиш другі півні піють з-за ріки.

Такий туман, вже ходиш як у небі.

І яблука знімаєш, як зірки.

Хвалити бога, на душі не хмарно.

Прекрасен світ крізь дірку в бузині.

(Помітив мармурову Маріеллу)

Та що я бачу? Фьєзоланський мармур!

Яка краса відкрилася мені!

(Підходить ближче, вражений, спинився)

О женщино! Мовчу в зачаруванні.

І як же ти змогла сюди пройти?

Далекий голос

(як антична флейта, загубленим у просторі відлунням)

Де ти подівся, Рустичі, Джованні?

Джованфранческо Рустичі, де ти?!.

1983-1985