КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

Де більш гріха, я ще подумать мушу, —

чи в книзі тій, що я в руках держу,

чи якби я заглянув вам у душу!

(Закривши фоліант демонстративно, з ображеною гідністю іде.

За ним і другий, підбігцем, хоч старший)

Другий монах

Ой, донесе! От бестія цибата.

Казав: ходім, а ти все ні та ні.

Перший монах

Та він щоночі — шась,

йому ж не до абата.

Йому ж аби проскочити у дірку в бузині.

Брат Домінік

О боже правий! За що така злоба?

Ти ж клеветою осквернив уста.

Сновидець я. Не гріх це, а хвороба.

Якщо й ходжу вночі, то неспроста.

В роду у мене всі вночі ходили.

Яка там дірка? З даху на карниз.

І всі були не те, що ти — худими.

І жоден предок не звалився вниз.

А ви, гладкі яриги, пудофети,

важкі на мисль, глухі на солов’я, —

ти ви ж вночі усі як захропете,

хіба ж на місяць дивитесь, як я?!

Перший монах

Прегарні прачки на ріці Луарі.

Отож і місяць світить все туди.

Крохмальний чепчик, очі карі,

і руки аж рожеві од води!

Брат Домінік

Мій слух терзають натяки гріховні.

Мені, ченцеві, чи