КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

Я ж був готов за стіни ті вмирати,

але не міг там жити навідріз,

як ще один германський імператор

І нам ще одного Медичі привіз!

Флорентієць

Між іншим, дехто вибирав не втечу,

хоч міг так само звіятись, втекти.

Буонарроті захищав фортецю.

Чи, може, він бездарніший, ніж ти?

Старий

Буонарроті інший. Він подвижник.

На ньому все, оскільки він Атлант.

А я хотів свободи хоч на тиждень,

я так боявся змарнувать талант!

Мені огидні всі оці баталії,

я задихаюсь, коли щось горить.

В цій на шматки розтерзаній Італії

я вже не міг ні жити, ні творить!

І я пішов, я виїхав, я згоден

був до Парижа пішки добрести.

І тільки згодом, тільки згодом, згодом

я озирнувся на оті хрести.

Душа стомилась піднімати брили.

Мені б забути всіх уже і все!..

Та тільки там… до отчої могили…

чи хоч хто-небудь квіти принесе?

Свойого неба не замінить жодне.

Без тих коханих обрисів і рис

я почорнів, як дерево жалобне,

в чужій землі усохлий кипарис!

Мого життя лишилося на денці.

І рад вернутись, та нема вже сил…

Флорентієць

Ти молодість залишив у Флоренції.

Вона поплаче біля тих могил.