КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

сидить на лаві Рустичі, старий.

Спалахують суцвіття фейєрверків, сніп кольорових іскор над юрбою.

Невтримний шал веселощів і свята.

Уся в гірляндах пишна колісниця. На ній стоїть прекрасна Маріелла,

вона шпурляє квіти у юрбу.

Торкає струни лютні Флорентієць,

і дев’ять

карнавальних

флорентійок —

ті ж самі музи, але вже інакші,

як хризантеми в карнавальних масках, в тимпани б’ють, оточують, танцюють,

все далі відтісняють Флорентійця.

Флорентієць

(і весело, і трохи винувато)

Флоренція любила карнавали.

Я флорентієць, я любив їх теж.

Старий

О ви, що стільки часу змарнували

на фейєрверки з флорентійських веж!

На ваші п’яні гульбища, бенкети,

де кожен з вас пишався, як індик,

де ваші запопадливі поети

наввипередки славили владик!

Флорентієць

(награючи на лютні, мов не чує)

О Маріелла, Маріелла, Маріелла!

Старий

(у намаганні якось буть почутим, зіп’явсь на лаву, в пароксизмі гніву)

Спиніться, схаменіться, в гупотінні

не чуть, як наближається біда!

Вже вас немає. Вже на ваші тіні

розлив бокал кривавий тамада.

Я вам кажу. І час