КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

Старий

Зробив камею, королю присвячену.

Фігурку для алеї Фонтенбло.

Так, тутті-фрутті, всяку всячину,

на щось велике часу не було.

Але вже потім, під кінець, повір,

я міг створити вікопомний твір!

Король довіру виявив мені —

звелів його воздвигнуть на коні.

У ореолі величі і влади,

на віки вічні, як митці Еллади!

Я приступив, не гаючи ні дня.

Насамперед я виліпив коня.

Але такого довелося вперше.

Я глину м’яв і грів у пальцях віск.

Бо це ж той Кінь, де мався бути вершник

Його Величність, сам король Франціск!

Це ж не якась кульгава конячина,

що возить камінь із гірських кар’єрів.

І не арабський огир сарацина,

і не квадратні коні кондотьєрів.

Я ще не знав, якого мені треба.

Шукав натуру, гідну для взірця,—

від гордих коней колісниці Феба

до племінного в стайні жеребця.

Я їх вивчав, гру м’язів, хід ногами.

Мій власний твір ввижався вже мені

у блиску золотої амальгами —

як Марк Аврелій в Римі на коні!

Он подивися, що то був за Кінь,

яка від нього велетенська тінь!

Віддалеки, у відсвітах багаття, з’являється — то слабше, то чіткіше

— величний силует Коня на постаменті.

Навколо — дев’ять преціозних дам ведуть повільний вишуканий танець,