КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

Флорентієць

А хто була Флоренція тобі?

Старий

Флоренція? В якому одкровенні

пізнає правду стомлена душа?

Чи Данте, що похований в Равенні,

хоч сумнів щодо цього полиша?

Вона його судила, і цькувала,

і змусила вмирать на чужині.

Жорстока, невблаганна і лукава,

вона була як мачуха мені!

Флорентієць

Чого не скажеш в гніві благороднім?

Та муки Данте більші за твої.

А все одно й на камені надгробнім

він називає матір’ю її!

Старий

Вона його посміла проклинати.

Він був нелюбий, як усі митці.

Флорентієць

Цькувала не Флоренція, не мати,

а міста самоназвані отці.

О ті страшні, розбещені, погані,

усіх віків вельможні старигані!

В якій лиш не з’являлися личині,

який лиш бруд не мали на руках!

Вони помруть, а наслідки злочинні

відлунюють ще довго у віках.

На риштуванні Чортик позіхнув і, опустивши дзеркальце блискуче,

затарабанив ратичками стиха об дерев’яні ребра риштувань.

Чортик

Обридло зайчики пускать, перепочину,

а то ще хтось пошпурить кирпичину.

Та й взагалі, признатися, мені

людські страждання все-таки нудні.

Я все