КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

стоїть твій твір у відблисках пожеж,

а ти тут ліпиш коники із тіста!

Старий (з розпачем)

О Фіоренцо, мати моя мила!

Чого я тут, поклич мене, верни!

Я — Рустичі, я — рустика, я — брила.

Я хочу спати під твої терни!

Флорентієць

Ти ж сам пішов,

чого ж тепер ти ремствуєш?

Палаццо мав, тепер цей божий дім.

Старий

(руками ловлячи повітря, як сліпий)

Скажи мені, в який тут бік Флоренція?

Флорентієць

Уже у бік безвиході. Ходім.

Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць.

З’являються невиспані ченці, у чорних рясах — як рухомі тіні.

Один — із фоліантом під пахвою.

Перший монах

Ну, вже отут. Усі ще сплять. Дограєм.

Другий монах

Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є.

Перший монах

Що за життя? Отак і повмираєм,—

все хтось дограти в шахи не дає.

Другий монах

А що ж ти зробиш, коли гра запретна?

Абат казав, що вгодна сатані.