КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

Він знав, що то вже буде на віки,

що вийшло з-під різця Буонарроті!

Старий

Оце і є найперша із причин.

Бо хоч би як хто п’явся на котурни —

всі народились кожен хто під чим,

лиш геній народився під Сатурном!

Флорентієць

(нервово загортається плащем)

Ну, добре, я великим стать

не зміг чи не зумів,— часи були брутальні.

Але причому все-таки тут сніг?

Я працював у камені й металі.

То де ж воно, серед яких руїн,

все, що створив я оцими руками,—

я, скульптор навіть Іменем своїм,

я — Рустичі, я — рустика, я — камінь!

Старий

Оце умреш, ніхто й не спом’яне.

В надгробний камінь не вкарбують дати.

Лише ім’я у тебе кам’яне.

Ти дошку в них шпурнути був не здатен.

Флорентієць

Коли цькували — я протистояв.

Лише коли наблизили — піддався.

Старий

Твоя відвага — вище всіх уяв!

Отож-бо й є. У тому-то й біда вся.

Вони — тебе, не ти їх переміг!

Вони твій хист поклали під фуганок.

Флорентієць

Чого у тебе в пам’яті йде сніг?