КОСТЕНКО ЛІНА
«Сніг у Флоренції»

Другий монах

Я ж відчуваю. Грішників наївся,

бо в шию так смолою і дихнув!

(Прошелестів над яблунями вітер. Щось пирснуло в кущах, захихотіло)

Другий монах

О, чуєш, чуєш, він іще й сміється!

Ходім, бо тут дограти не дадуть.

Перший монах

А що ж йому, чортяці, зостається, —

ти так боїшся, що він мусить буть.

(З кущів виходить Чортик волохатий і, помахавши хвостиком грайливо,

з цікавістю спостерігає гру)

Другий монах

(нажахано, з докором)

Накликав чорта словом необачним.

Ой, наче щось скубнуло. А тебе?

Перший монах

Я не боюсь, то я його й не бачу.

А ти тремтиш, то він тебе й скубе.

(Підкрався Чортик, віхтиком хвоста полоскотав лякливого за вухом)

Другий монах

(увесь омлівши, злякано, ледь чутно)

Ну, чи не взяв би його прах, —

він довго буде ще мене страхати?

Перший монах

А може, навпаки, це твій же власний страх

утілився в щось чорне й волохате?

Другий монах

Причім тут страх? Ти давній казуїст.

Страх був би нереальніший хоч трішки.