Бердник Олесь
«Поезії»

Дмухни за вітром сумнів, попіл та іржу.

Хіба не чуєш — ключ за хмарами курличе?

Переступи межу. Переступи межу.

Суворо глянь довкіл і запитай сумління:

— Кого чекають тут? І що я бережу? —

Хто в небо не росте — приречений на тління.

Переступи межу. Переступи межу.

Багато голосів. Та лиш один — пророчий:

— Що зв’яжеш у душі — те в Вічності зв’яжу!

Під ноги не дивись. Здійми до Тайни очі.

Переступи межу. Переступи межу.

Не бунтуй, моє серце!

Зупинися у вічнім бігу!

Відпочинь!

Зупинюся з тобою і я…

Ніжна Еос в рожевім серпанку

цілує світанкову синь,

І згасає зірок течія…

Новий день. Нові люди й пісні…

Лише я не міняюсь повік!

Все шукаю початку й кінця…

І несе мене, ніби кіфару Орфея,

безжалісний часу потік,

І довкола — на хвилях — серця!

Закликають і кличуть:

— Це я! Зупинись, не щезай в далині!

Дай умерти в тобі…

А мені — Твої очі довічно

палають і сяють одні

В нескінченній юрбі…

А мені…

мов у сні…

лиш одні…

осяйні…

Твої очі в