Бердник Олесь
«Поезії»

Пропадають і сонця і суші,

А тим більше — нації щезають!

Це ж тобі не д’явола спокуси,

А питання архінаукове:

Трусонуть Європу землетруси —

Де тоді і Україна й мова?

Я сказав: — На Марсі опинюся,

Я і там, у кратерах суворих,

Матері Небесній помолюся,

І побачу знову Чорне Море.

Я і в пеклі сотворю Карпати,

Спів бандури, тополині віти,

Ветху стріху батьківської хати,

Кобзаря безсмертні заповіти!

І Дніпро до мене засміється,

Давню думу заспіва матуся,

І козацтво з Січі озоветься,

Я воскресну, з пекла вознесуся!

Не страшні ні смерті, ані зміни,

Бо в душі несу незламну вірність,

Бо коріння рідної Вкраїни

Проростає в Серця Невимірність!