Бердник Олесь
«Поезії»

Кобзарю, кобзарю, куди ти прямуєш?

— На вольную волю…

Кобзарю, кобзарю, хто шлях тобі вкаже?

— Вітри в чистім полі…

Кобзарю, кобзарю, що в полі шукаєш?

— Прадавню могилу…

Кобзарю, кобзарю, а хто в тій могилі?

— Незміряна сила…

Кобзарю, кобзарю, чи сила та встане?

— Устане, повстане!

Кобзарю, кобзарю, коли те настане?

— В уроче світання…

Кобзарю, кобзарю, в очах твоїх темно.

— А в думці світає…

Кобзарю кобзарю, ти плачеш печально?

— А серце співає…

Кобзарю, кобзарю, чого воно раде?

— Бо впала неволя!

Кобзарю, кобзарю, хто мовить про теє?

— У полі тополі…

Кобзарю, кобзарю, куди йдеш віднині?

— По білому світу!

Хай волю шанують, хай пісню співають

Козацькії діти!..

Кобзарю, кобзарю, чи вернешся з поля?

— Вернуся, вернуся…

Коли, мій кобзарю?

— Як встане з могили

Прадавня Матуся…

Рідна моя і замучена птахо,

Бачив тебе я в тривожному сні…

Свічку несла ти до чорної плахи,

Щоб присвітити дорогу мені.

Та не було мене там, на помості,

Лише вугілля і зморений жах…