Бердник Олесь
«Поезії»

Ой ходив я світом, і весною, й літом,

Все шукав Причинну Україну.

А побачив сльози, а побачив грози,

А почув лиш пісню солов’їну…

Сльози висихають, громи затихають,

Соловей співає, не змовкає…

А моя Вкраїна — Пісня Лебедина —

Новий шлях до Вирію шукає…

Лиш тоді, лиш тоді, як затихають всі слова —

Тайни гук, правди звук в надрах серця ожива…

Відчиняйте, відкривайте брами темряви і мли,

І у небо вилітайте, де живуть Орли…

Шепіт зір, тайну зір — хто її відчує, як?

В кожнім дні, в кожнім сні побратимів Диво-знак…

Я нечутно, обережно, я незримо підійду,

І біду, неначе хмару, тихо одведу…

Духу вір, серцю вір! Поєднаймось Ти і Я!

Там, де лад і Любов, пролягла Тропа Моя…

У вогненнім дивоколі — понад прірвою віків,

Підхопіте, збережіте Материнський Спів…

В Полум’янім полі, в тайнім Дивоколі,

Де пасуться коні чарівного сну,

Птахи виростають в огненнім приволлі

І летять у казку, в Зоряну Весну.

Лебеді дитинства, станьте на хвилину,

Та візьміть на крила доленьку мою.

Землю я покину, з вами я полину,

Де квітує тайна в Батьківськім Гаю.